Привіт, дорогі читачі! У цьому огляді книги «Свекруха» Саллі Гепворт я поділюсь своїми враженнями від роману, який зачіпає складні стосунки між невісткою та свекрухою. Ця історія розкриває глибину людських емоцій та таємниць, що ховаються за зовнішньою ідеальністю. Прочитавши книгу, я була вражена тим, як авторка майстерно поєднала елементи психологічного трилера з глибоким аналізом сімейних стосунків.
Цю книгу я проковтнула за 2 дні під час денних снів моєї доньки. Вона цікава і захоплююча з перших сторінок. В центрі сюжету історії двох жінок – невістки Люсі та її свекрухи Діани. А починається все з того, що поліцейські повідомляють Оліверу та Люсі про смерть Діани. Чи було це самогубством чи вбивством? І хто стоїть за цією трагедією? Чесно зізнаюсь, що я до останнього міркувала над тим, хто ж з персонажів насправді винний у тому, що відбулося. Розвʼязка мене особисто трохи здивувала, але я цілком задоволена тим, як розвернулись події у подальшому. Думаючи про це зараз, мені здається, що під кінець книги уважний читач може здогадатись сам, хто ж тут “винний”.
Оповідь іде почергово від імен Люсі та Діани, які то згадують своє минуле, то сьогодення. Мені сподобався цей прийом авторки, бо саме завдяки цьому “двоосібному” описі тих чи інших подій картинка стає справжньою, реальною. І персонажі розкриваються саме через ці деталі. Як цікаво, коли одні й ті самі факти можуть виглядати по-різному очима різних людей.
Люсі здалася мені дуже емпатичною, уважною та відданою своїй сімʼї. Та й поруч з цим я побачила в ній силу духу, багато впевненості в собі та величезну підтримку, яку вона дає своєму чоловіку та потім й іншим персонажам. Їх шлюб з Оллі щасливий, тут ви не побачите токсичних відносин, зрад чи інших скелетів у шафі. Особисто мені це сподобалося як приклад адекватних відносин з повагою один до одного, підтримкою та звичайно ж коханням. Їм довелось переживати різні труднощі, але я радію, що вони тримались як команда та дійсно були разом і в горі і в радості.
Мене трохи обурила думка, яка склалась в Діани про Люсі на початку книги:
“…Люсі виявилася саме такою, якою я її собі уявляла: гарненька неврастенічка, що відчайдушно намагається справити враження. У самому смаку Оллі. Від народження розумненька, приваблива і трішечки ексцентрична, все життя вона купалася в обожнюванні — спочатку від батьків, потім від хлопців. Вона була б улюбленицею вчителів, старостою класу, найкращою черлідеркою. Таким дівчатам, як вона, все дається легко. І хоч мені хотілося б за неї порадіти, я надто часто бачила дівчат, яким життя не було таке щедре, тож усе це трохи мене дратувало”.
Це одна з думок, яка не складає усього враження про людину, але я була з нею не згідна, знаючи Люсі з іншої – її власної сторони. Я була рада, що з тим, як розвивалась книжка, у Діани змінилась думка про Люсі в кращий бік.
Щодо самої Діани, то від початку мені здалося, що тут не все так просто, як може здатись на перший погляд. Заможна старша жінка, яка присвятила життя благодійності та стала в тому дуже успішною, матір двох дітей та прімерна дружина. Багатьом вона не подобалась своєю сухістю та скупістю, навіть по відношенню до найближчих. Навіть подруг справжніх в неї нема – ті жінки друзів її чоловіка просто один х її світських обовʼязків\язків. Але як я думала, персонаж Діани набагато глибший. В неї є власна трагедія, з якою вона змогла піднятись та багато хоробрості, стійкості духу та насправді добрих і щирих намірів. Просто як і кожен, вона проявляє все у власний спосіб. Мені сподобались також їхні відносини з чоловіком Томом (також приклад щасливих і дорослих адекватних партнерів), особливо коли я дізналась про подробиці з їхнього минулого і як усе починалося. І мені було дуже сумно, коли вона його втратила і пройшла разом з ним його непростий шлях.
По моїм відчуттям, в неї було забагато строгості по відношенню до дітей і, напевно, неосяжний страх, що вони стануть бездумними транжирами, а не людьми високих моральних стандартів. Вона дійсно з цим перегинала і мені було шкода місцями Оллі та Нетті. От одна з цитат, яку я собі відмітила:
“Як на мене, люди надто переймаються тим, щасливі чи ні їхні діти. Запитайте будь-кого, чого він хоче для своїх дітей, — і він скаже: щастя. Щоб вони були щасливими! Не свідомими громадянами. Не скромними, мудрими й терпимими. Не сильними перед лицем труднощів і не вдячними у часи горя. А я завжди хотіла, щоб мої діти мали випробування. Справжні, чесні труднощі. Щоб вони зіткнулися з проблемами, серйозними, як слід, і стали чутливими й мудрими”.
Хоча в іншому вона мудра, турботлива та віддана матір для своїх дітей.
Як і каже авторка в книзі, Люсі та Діана дуже різні, але в той самий час насправді вони дуже і дуже схожі. Не можу з цим не погодитись, бо це справді дві сильні, глибокі та мудрі жінки і я рада, що вони змогли порозумітись ще коли Діана була жива. Шкода дише, що за сумних обставин.
Щодо другорядних персонажів, то мені особисто сподобався найбільше Том і я симпатизувала йому протягом усієї книги. Хоча інші герої також описані і рокриті гарно – кожен справжній, як у реальному житті: з проблемами, слабкостями, негараздами, великими мріями та бажаннями.
Взагалі, мені дуже сподобалась ця історія – не затягнута, написана гарним слогом, з цікавим сюжетом та персонажами. Дуже схоже на справжнє реальне життя і це найбільше распалагаєт і подобається. Якщо я знайду у Саллі Гепворт ще якісь твори, маю бажання з ними ознайомитись.
* Зображення у цьому пості взято з сайту https://ridna-mova.com/ , якому і належать всі права на нього.