“Мій темний Ромео” Паркер С. Гантінгтон, Л. Дж. Шен

Вітаю, друзі! Сьогодні в мене рефлексія на книгу “Мій темний Ромео” Паркер С. Гантінгтон, Л. Дж. Шен. В інтернеті є багато суперечливих відгуків про цей твір: хтось його вподобав і відніс до улюблених, а комусь він геть не сподобався. Моя думка – в цьому пості.

Вперше я дізналась про цей твір завдяки Олесі з каналу Literally Lesya. Їй книга сподобалась, а я часто маю схожі з нею смаки на книги і, ще я як раз шукала якесь любовне чтиво після швидкопрочитанної трилогії “Макстон Хол”.

Я проковтнула цю історію за пару днів і зізнаюсь, вона тримала мене ще й в якій напрузі! Хоча перші 70-80 сторінок мені було нудно, бо я бачила стандартну історію з американських романтичних фільмів: супербагатенький парубок Ромео Коста потайки цілується в саду з головною героїнею Даллас Таунсенд на балу дебютанток і звичайно ж їх застукають на гарячому ледь не одразу. Зараз, пишучи це, я подумала про аналогію з бріджертонівськими “Герцог і я”.

Ромео заявляє, що одружиться з міс Таунсенд і плювати він хотів на те, що вона заручена з Ліхтом. Взагалі, Ромео та ще темна конячка! Даллас не в захваті, але її батько не лишає їй вибору (привіт, середньовічні традиції 😤) і буквально наступного дня вона летіть в Америку разом з Ромео і його друзями. Весь цей період для мене був дико нудним і очікуваним. Головні герої зовсім не в захваті один від одного і вся їхня інтеракція приправлена жовччю, сарказмом та зверхністю. Мені так і хотілося сказати, який придурок той Ромео😝

З приїздом в Потомак читати стало набагато веселіше і яскравіше – між Даллас та Ромео ніби йдуть перегони  “хто кого”. Вона бунтує і обіцяє собі, що він ще буде мріяти про неї здихатись і буквально перевертає його звичне життя дороги дригом. Він же вирішує відноситись до неї як до формальної речі, завдяки якій він насолить конкурентам (конкурент то колишній наречений Ліхт) і стане гендиректором в компанії його батька. Але це ще не все! Ромео жадає усе знищити – заволодівши сімейним бізнесом він хоче стерти його з лиця землі і ще він на 100% впевнений, що ніколи не заведе дітей (знову привіт до першої частини Бріджертонів). Які ж секрети ховає за цим дійсно темний Ромео?

Поміж цими всіма суперечками, скандалами, одруженням та буденним життям в героїв дуже багато сексу! Спочатку то ніби частина їхнього нового життя, але чим далі, тим частіше і частіше ці сцени займають місце в книзі. Погоджусь з тим, що в них і закрутилась все з хіті і сексуальний потяг був основою тих стосунків (на початку так точно), бо ні про які почуття не було мови. Але часом хотілося більше життєвих ситуацій, в яких би герої розкрили свої особистості глибше.

Звичайно, все закрутилось так, що почуття неминуче виникли. І Ромео сам став заручником фрази “never say never”: Даллас стала частиною його життя, він вже і не бажає без неї бути і не помічаючи сам виконує всі її забаганки. А Даллас планувала в цьому навʼязаному нещасливому шлюбі з пихатим багатієм здійснити свою мрію – завести дітей та вернутись до родини в Чапел-Фоллз. Маючи це, її життя у шлюбі з Ромео Коста не було б таким нестерпним. Але вона також попалась в тенета почуттів і вже не ненавидить свого чоловіка і не планує з ним розлучатися.

Дуже класно, що автори додали ретроспективу з колишньою нареченою Ромео – Морган, яка стала як раз колишньою через злягання з Костою старшим! Це багато чого пояснює у поведінці та вчинках Ромео. Як і згадка про частину його дитинства, коли батьки відправили його в Італію до родички-наркоманки. Вічний голод, самотність та бої з іншими дітьми, в яких він мусив перемагати, щоб отримати порцію їжі, поки дорослі споглядали то як видовище зі ставками. Отака темна сторона зарозумілого багатія.

Серед другорядних персонажів мені запамʼятались друзі Ромео: Олівер та Зак. Насправді, для другорядних персонажей дуже навіть ок і вони ще й виручали Ромео не один раз, дійсно друзі. Але той прикол, що вони кожного разу “стібали” імʼя Даллас – Девентер, Дублін та всі інші можливі міста на Д, мене бісив. Як і призвисько “Печивко”, яким нарік її Ромео ще на початку, бо заманив у сад він її саме печивом. Хоча Даллас не раз зверталась до нього “мудак” і “придурок”, що я вважаю цілком виправданим для рівноваги😅 Знаю також, що у авторки є ще по окремій книзі про Зака та Олівера, тому чекатиму на переклад на українську.

На загал, книга мені сподобалась і я відпочила під час її прочитання. Але “Макстон Хол” мені сподобався більше.